Як пахне тавотом
цей трактор в пилюці
полів, хліборобських в трудах –
він з цих чорноземів
приносить на блюдці
буханці в меткі города.
Він родом із
післявоєнних надійних,
що мир – то надовго тепер.
Опісля жорстокостей,
зовсім нелюдських.
Та вибухи знов з атмосфер.
Сьогодні не трактор,
квартира і зручність –
надворі весь пил й холоди.
Досягнень багато
в заявах могутніх,
та люди бояться біди.
Бо зовсім відкрито
їх стиха привчають:
"Без атомної – ніц війни.
Вона лиш розрада" –
керманичі лають.
О, Господи – люд борони.
Куди ж бо ми стелем
асфальти – в могилу?
Чи мозку недосить в ці дні?
То бруківка древня
вже нам не під силу?
Як мир.
Маячня по війні.
08.11.2018р.
