Чиясь рука чесала небеса..
І сивиною падали хмарини
Дощу важкого водяна коса
Збривала рвучко пелюстки жоржини.
Чиясь рука водила гребінцем -
То сонце затуляла, то тремтіла..
То бавилась веселкою-вінцем,
Допоки все вгорі не посивіло.
А сивина - то що? Це - глибина.
Це мудрість. Втома. Те, що ми ховаєм.
Бабуся. Мама. Сива давнина.
Доріжка в небі. Те, що пахне раєм.
...Чиясь рука чесала небеса..
Дощу коса вмивала все довкола.
Цей дощ - не сльози, а дзвінка роса,
Що так граційно падає додолу..
Чиясь рука. У рідній сивині.
Так важко вичісала зорі..
