Вона жила сподіваннями й ранковою холодною кавою, тримаючи в правій руці дешеву цигарку. Хоче посміхнутись осінньому сонцю, але не може, занадто втомилась витягувати й так ліниві кутики уст..Сонце ніколи не ображалось, завжди розуміло її й просто ніжно пестило своїми променями замучені очі . Колись полюбляла вдихати запах життя, отримувала шалене задоволення від паперових книг, знаєте...таких запилюжених , закинутих десь в кінці бібліотеки, саме їх найбільше хочеться , роздивлятись ,гортати , але не читати...
Життя для неї стало просто словом , просто абстрактним поняттям, іменником середнього роду однини - і не більше. Закрила очі на цей безлад й просто виживає. Говорячи в думках " Так треба, терпи".
Вона метафора в повному сенсі цього слова. Дивиться правді в очі, не боїться її, навпаки правда тікає від неї, від її гострого, пораненого погляду. Одягається вишукано й стримано. Чорні панчохи, темно- пурпурове плаття , чорний піджак, бордове пальто й туфлі на на високих шпильках.
З розрізаним серцем кидається в обійми до того, хто, як здається, вміє кохати. Наївно дивиться на нього , віддається , тіло, поцілунки, душу, свої мрії та найзаповітніші плани ( які все одно не стануть реальністю) , але підсвідомо знає...не те, зовсім не те. "Не тому маю віддаватись". Але бути потрібною їй так необхідно..хоча б на ніч, на мить, на деякий час. Плювати, що потім вивертатиме від самої себе. Їй смертельно необхідно до когось прилинути й відчути цю тимчасову безпеку. яку може дати будь-який чоловік жінці....
Знає, що в кінці на неї чекає. Стійка до цього, вимушена бути такою. Бо світ він не щирий, він лицемірний та скупий на любов. Вона це знає як ніхто інший.
Ходить під холодним дощем, бо вірить, що саме він вилікує душу від цього твердого каменю в душі. Цигарками випалює сльози, тобто ховає їх. Оті несправдженні надії..
Заглядає пререхожим в очі з дитячою вірою , що хтось-таки зробить її щасливою й потрібною.
Але повертаючись додому застає пусту кімнату , наповнену пекучим криком, затоплену гіркими слізьми, холодною кавою, запахом зіпсованих продуктів й таким рідним дитячим сопінням з дитячої кімнатки..