Повільно, ніби крок за кроком,
Вступає осінь у права.
А я згадала ненароком
Тобою, сказані слова...
Та ні! Нічого там такого,
Що скоро прийде вже зима,
Що так болить душа у нього,
За чимсь сумує крадькома.
Що довгі ночі у безсонні,
Роки летять у нікуди..
А дні такі всі монотонні,
Стікають краплями води...
А я все слухала уважно,
Все намагалась зрозуміть:
Чому ж в житті його так складно?
Мабуть, не вмів усе цінить..
Що було далі? Дай згадаю...
Все чула осінь за вікном.
А я слова, слова шукаю.
Тут осінь стукнула листком...
Я так хотіла щось спитати,
Та десь поділися слова.
Не можу й досі пригадати.
Чи час старанно їх хова?.
Та чим розрадити я можу,
Тепло руки подарувать ?
І в таку осінь непогожу,
Чи поцілунком врятувать?...