Листок кленовий на землю впав,
Трави торкнувся і проказав:
"Пробач, стеблинко, не потопчу.
Я зірка, в небо скоро злечу."
Я зірка, зірка - він кидав клич,
Вдивлявся пильно в осінню ніч.
Чекав хвилини, але дарма.
Зірки - у небі, внизу пітьма.
"Ну хай не зірка, та не простий,-
Сказав листочок. - Я золотий.
Мене піднімуть і понесуть
В людські палати - ось в чому суть."
Однак минуло чимало днів,
Зів'яв листочок і помарнів.
Світило сонце, текла вода,
Збагнув нарешті,що пропада.
Він марив зрідка у світ пустий:
"Я зірка, зірка. Я золотий..."
Одного разу випав деньок,
Погнало вітром сухий листок.
Ніхто не бачив, лиш чорний кіт,
Подумав - здобич, стрибнув услід.
І непритомний, в останню мить
Листок подумав, що він летить.
Не на землі вже - десь угорі.
І жовті очі -то дві зорі.
"Ось бач, я зірка," - прошедестів
Листок ослаблий, та й занімів.
А чорний вихор наскочив- няв!
Кленову зірку пошматував.
