Серед лісу самотня хатина
Й стежки до неї давно заросли,
Вона сховалась під зелене листя
І, мов би, солодко спить.
Але приходить темна година,
Коли поміж стовбурів залягає ніч,
Світлом оживають запилюжені вікна
І гучно скрипить осілий поріг.
Звучать голоси крізь щілини в стінах,
Хтось хрипло скаже, хтось ніяково загиготить,
Це, певно, місцеві жителі лісу
Вийшли з хащів, річок і боліт.
І так до тої пори, поки сонце не торкнеться верхів'я,
Доки дзвінко не залунає пташиний спів,
Оживає самотня хатина
На межі двох світів.
