Здається осінь літом замаїлась:
Запах чебрець в обіймах матіол,
Ранкова синь на пагорбі присіла,
Торкнувся ранок до небесних зол.
Притихло все - в цілунку очерети,
Цвіркун сонет витягує в гіллі,
Лягають роси в пензлі, де портрети
Пшениць тугих, на зораній ріллі.
Казково так... лелека зажурився -
Далека даль відлунням мерегтить,
Чуть відпочити в хаті зупинився,
В своїм гнізді, де враз застигла мить.
Одна лиш мить, бо завтра жде дорога,
За обрій сяде літо золоте,
В нім спогади - забути їх незмога,
Таке багате, пишне та просте.
Булькаті очі айстрів кольорових,
Сміються так, мов завтра їм не жить,
Вмлівають в поцілунках днів чудових,
Одну лиш мить, таку, коротку мить.