|
Вовче, вовче,
Серце так лоскоче,
Серце так болить.
У дрімучім лісі,
Заблукали душі.
Треба їх вернути,
Поки сам Всевишній спить.
На небі зійшов
Кривавий місяць,
Кіт в куточку спить.
Він прийшов по його душу,
Краще мою забери.
У гуцульському кожусі,
Буду бігти що є духу
Й рятувати,
Що є сил.
Віддавати очі, руки,
Своє серце, свою душу,
Тільки його мені залиши,
Хоч на годину.
Поки Всесвіт до хаосу лине,
Поки грає сопілка,
І пахнуть дерева,
Там де живе лісова королева.
Вже місяць на Землю спустився,
Він вовчої крові напився,
І над Томом опустився.
Він забрав кота з собою,
Разом із ранковою росою.
/Вовче, вовче,
В тебе рани,
В мене шрами.
Ми загоєм, залатаєм,
До ранку зійдуть/
Неси мене, вовче, крізь час і простір,
Століття і війни,
Людей, покоління.
Мчи по горах,
Крізь простір і хмари,
Серцеві удари.
Неси мене над водою,
Щоб я залишилася навік молодою,
Хоч трішки живою.
Вовче, вовче,
Щось серце лоскоче,
Щось серце болить.
Ми проб’ємося до неба,
Прорізаючи блакить.
Глянь он!
На хмарині Том сидить…
Щось собі шипить й муркоче,
Поки Всесвіт спить.
Кицю, кицю,
Милий друже!
Повертайся,
Прошу дуже.
По хмарині
І додому,
Щоб не був ти тут голодний,
Щоб не був ти тут один.
Ми запалимо гірлянди,
Й відмотаємо час назад ми.
Щоб настав для тебе ранок,
Той омріяний світанок.
Том мене не чує,
Спить…
ID:
802724
Рубрика: Поезія, Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження: 11.08.2018 02:59:22
© дата внесення змiн: 11.08.2018 02:59:22
автор: Сюзанна Мотрук
Вкажіть причину вашої скарги
|
