Куди сховатись від краси,
Коли вона відверта?
Проси ти долю — не проси,
А доля — річ уперта!
І підкидає дров в вогонь
І додає ще жару,
А ти лиш мусиш осторонь
Від себе гнати чари...
Скажи, чия тому вина,
Чи то ми примітивні?..
Не є єдина сторона
В медалі — то ж не дивно!
Судити легко за таке
А спробуй-но зізнатись
Чи завдання таке легке
— Від красоти ховатись?
В метро, чи вулицею йдеш
І бачать твої очі...
Твої фантазії без меж
Знов голову морочать...
І скільки б стриматись не міг,
Ти всеодно зірвешся!
Хіба душа завжди, як сніг?..
— Розтанеш, обпечешся!
Але що є в тих головах
Напевне ми не знаєм
То наше щастя, що є так,
Отож себе питаєм
А чи не вистачить пригод?
Для декого й подавно!..
Чужа краса — чужий город!
У твому все є справно?
Воно-то так, воно-то так, —
Хтось відповість за тебе...
— Але по-іншому — ніяк,
Одне ж над нами небо!
Ми всі тут ходимо під ним,
Окремо в нас немає.
Ніхто, ніде, не перед ким...
Себе не заховає!
