Була війна, страшна, кривава,-
страждали всі: й доросгі, і малі...
Я вже якось писала,що наше село звільняли двічі...Після першого звільнення наша хата уціліла. Якось мама з Галинкою у якихось справах пішла до сусідів,наказавши нам з братом з хати не виходити, бо це небезпечно. Та хіба можуть діти 5-ти,6-и років довго всидіти в будинку. Отож і ми з братом трохи посидівши,тихенько вийшла на подвір"я,роззирнулися,зайшли до комори, пошукали щось їстівне, та й нічого незнайшовши, взяли якісь торби,знову вийшли на подвір"я, поглянули на сусідський будинок, та й тихцем пішли на вулицю. Там знову роззирнулися.Кругом було тихо і спокійно, то отож ми й почвалали своєю довжелезною, по наших мірках, вулицею. Людей на вулиці не було,лише будинки дивилися на нас своїми підсліпуватими вікнами. Дійшовши до краю вулиці, ми зупинилися,уважно розглянули все навколо,побачили кукурудзяне поле,не змовляючись, та пригинаючись пірнули у кукурудзяні міжряддя. Помацавши кілька стебел, виявили,що там є ще качани. Не змовляючись ми їх почали ламати і складати у свої торбинки. Захопившись ми й не помітили,як хтось підійшов ззаду і схопив мене за комір, і не кажучи ні слова,кудись потягнув. Я насилу підняла голову і побачила,що це солдат. Обличчя в нього було дуже сердите. Однією рукою він тягнув Василька, а другою мене,а ми тягли свої торбини з качанами кукурудзи. І солдат, і ми мовчали, ми з переляку, а солдат з якоїсь незрозумілої нам стурбованості. Потім солдат зіпхнув нас у якийсь рів, пізніше ми зрозуміли, що то був окоп. До нас підійшли інші солдати. " І куди це вас понесло, чортинята?- закричав той, що втягнув нас в окоп,- там же поле заміноване, а за ним фашисти. Взяли б вони вас на приціл, і лишилися б від вас тільки "ріжки та ніжки!"
"Та й на міні могли підірватися!"- додав інший. А ми мовчали, як партизани. І в цей же час заскрекотів кулумет. "О,це на вашу честь,вони "заговорили"- сказав один солдат. "Розтривожили ви їх, тепер почнеться!"- додав ще один. Та кулемет скоро затих... Тоді двоє солдатів підхопили наші торбинки,й пригинаючись,понесли їх аж до нашої вулиці, а ми плентались за ними, опустивши голови. Дійшовши до нашої вулиці солдати нас відпустили і на прощання суворо наказали: "Щоб і духу вашого тут не було!" Ми донесли додому свою здобич. Мама з Галинкою уже була дома. Ох і дісталося ж нам від мами"на горіхи"... Та все ж мама з нашою допомогою,полузала та підсушила ту кукурудзу, натовкла її у ступі, та й оладків напекла, і каші наварила... А згодом до села знову повернулися фашисти. Та про друге визволення буде вже друга історія.
ID:
800802
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.07.2018 12:34:08
© дата внесення змiн: 30.07.2018 13:02:36
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
