Коли сутеніє поволі
і хмари неспішно пливуть...
Здається земля ніби море
і люди,як риби живуть...
І тихо,й спокійно доволі,
лиш плескоти чуть об скалу...
І все підкоряється долі,
і я в тому морі живу...
Немає тривоги й розлуки,
тихесенько вечір встає...
Нема негараздів і муки,
усе зрозуміле й просте...
І темінь,як мла наступає,
усе потопає у ній,
і спокій весь світ покриває,
в права то вступає вже ніч...
Живе все у сон поринає,
і тиша,і лагідність в снах,
неправди і воєн немає
і Місяць пливе в небесах...
На жаль так нечасто буває,-
життя неспокійне земне,
і втіхи,й спокою немає,
таке сьогодення складне...
Та ось уже сутінки зникли,
неначе їх тут й не було...
І світло в кімнату проникло,
і марево снів відпливло...
Це ніч потихенку минає,
здається і я вже не сплю...
І сонце в вікно заглядає,
проміння його я ловлю...
Бо ж попри усі негаразди,
цей світ і величний,й ясний...
Минуле,майбутнє й сучасне,-
наповнене мрій і надій...
І сутінки зміняться світлом,
на зміну і ясність прийде...
і теплим повіє знов вітром,
і Правда,й Любов оживе!..
І сутінки зміняться світлом, на зміну і ясність прийде... і теплим повіє знов вітром, і Правда,й Любов оживе!.. Хай так і буде. Миру і добра нам усім. Натхнення Вам, Валю.