Де Ти, щастя моє піднебесне ?
Я чекаю Тебе на містку
усе життя своє злиденне,
як ніч визирає зорю,
щоб в мороці не вмерти,
як день потребує сонця,
неначе свого охоронця,
аби сховатись від біди
у сяйво марева так щемно...
А знизу темна течія :
бурхлива і підступна.
А я тримаюсь за поруччя
ледь - ледь, похитуючись п"яно
від виру обертів життя,
і міст вже майже розвалився.
Й основу захопила цвіль
корупції та сенсу ржаво.
І лиш промінчики з ріки
підморгують мені лукаво.
