на небокраї марева слюда_
вихриться шлях, регоче вороння_
з армованого випасти гнізда
неначе з жорнів крижаних зерня...
йди обережно, не злякай себе_
ти вже присутній, та крихкіший сну_
тут куца хвиля мозок не шкребе,
тут вітер виє пісню навісну...
тут і тепер_ прозорий та пустий_
розбий скрижалі пам’яті_ як є_
погорду хижу сміхом пригости_
най сумнів заздро скроні не клює...
невже цю мить, струною що бринить,
знесеш з собою в темний лабіринт...
десь на межі ледь чутно лусне нить
й затягнеться_ як був_ іржавий гвинт...
