Це Місто чарівне вростає у тебе,
як сонце весняне, як лагідне небо.
Цілує залюблено спраглі зіниці
і, знай, все нашіптує про таємниці
оті, що сховалися десь в Бастіоні,
де час зупинився, немов на припоні
в стареньких, але ще живих, наче, мурів,
де щось іще пра залишилось в натурі.
Нашіптує щось ледве вичуте, тайне
про замки прекрасні й Потоцького пана.
Й про те, як вчинилась цього міста слава -
про сина його, звісно, про Станіслава.
І дзвонить у дзвони собі на катедрі,
чи в церкві вірменській при чесній потребі,
звучить у костьолі блаженно-органно...
І хочеться серцю співати осанна!
Осанна цим вулицям, паркам, провулкам!
Осанна історії вічної звукам!
Цим пам'яткам гречним, старим постаментам,
що дивляться в душу саміньку поетам...
Це Місто натхненням квітує, чарує
кожніську клітинку твою, і цілує
розвеснене сонце і лагідне небо,
все глибше і глибше вростаючи в тебе.
7.05.18 р.