-Песику, песику! Де твоя мама?
Чом ти сидиш на бруківці один?
Може, вівчарки, он тої, при дамі,
Ти, наспіх, кинутий син?
-Ні, моя мама, на жаль, не вівчарка.
Я - дворовий, як багато ще хто...
Чорна вороно, у вухо не каркай.
Знаю: я в світі - ніхто.
-Хлопчику, хлопчику! Де твоя мама?
Чом ти сидиш на бруківці один?
Може з вівчаркою ця пишна дама?
Чий ти покинутий син?
-Ні, моя мама, на жаль, не та дама.
Я - сирота, як багато ще хто...
Чорна вороно, у вухо не каркай.
Знаю: я в світі - ніхто.
Стрілися очі собаки й дитини...
Люди! Де погляд ховаєте злий?
Боже! Хоч ти апелюй до людини,
" Лий, зливо, лий, зливо, лий..."
Сяє, виблискує мокра бруківка,
Хлопчик замерз і собака - в трясці́́:
-Боже, яка вона, тепла домівка?
...Лапка зігрілась в руці...
