НЕ БІЙСЯ.
Небагато лишилось у кошику часу,
А ще так би хотілось з тобою пройти
По стежинах, де рояться спогади наші,
Найдорожчі для серця хвилини знайти
І нанести віршем той щемливий малюнок
На полотнище цього, сучасного дня,
Щоб відчула душа як хмелить поцілунок,
Як для мене ти стрілась і стала ОДНА!
Так, - одна з сотні тисяч, а може, мільйонів!
Ні, зовсім не самотня! Святиня життя!
Щоб стрічати мене на осіннім пероні,
Чи з вікна виглядати мої вороття,
Коли шквали зимові шляхи замітають
І у темряві лиха одне лиш вікно
Подає мені віру, що все я здолаю,
Що десь стукає серце з моїм заодно.
І мені понад все повернутися треба
У наш дім, де є ти, де основа землі;
Де живе ніжний ангел – дарунок від неба;
Де красується хліб на обіднім столі.
А розлуки у нас все частіші і довші…
Не кидаю! За межі свідомості йду.
Звідки ще повертаюсь… не бійся, я прошу:
Ще не час йти назавжди, я знову прийду.
Потяг мій іще прийде до твого вокзалу,
Де моя ніжна осінь в картатім вбранні,
Подарує турботи любові ласкаві,
Сяйво ясного сонця на білій стіні.
Скоро сонце розкине сувій водопілля
Переповнить вода всі річки і ставки
І готуючи землю до свого весілля,
Кинуть яблуні сік у клейкі бруньки
Знов городні роботи… проблеми здоров’я…
Неміч наша подвійна із криком душі
І заради стежок в давній світ повнокров’я,
Намагатимусь серцем творити вірші.
11.03.2018
Неймовірна Ваша поезія, п. Петре! Особливі образи: Скоро сонце розкине сувій водопілля
Переповнить вода всі річки і ставки
І готуючи землю до свого весілля,
Кинуть яблуні сік у клейкі бруньки Дякую за насолоду.
Дякую Вам!
