Серце, живи
Я хочу НЕ любити. Позбутися від цієї напасті, від цієї хвороби, від цієї залежності. Від цього ... болю. Бо зачинений в ній, як в кімнаті темній, де навіть вікна закриті наглухо і задихаєшся від самотності удвох. Годинники ... Маятник від однієї точки до іншої - сталість слів, обіцянок і лукавства, як хвиля прибою і руху хвилі назад. Надія, замінна відчаєм. Нагорнуться почуття - відгорнуть від твоїх слів, оголюючи душу, як той пісок прибережний ...
Дурість якась - чекати зустрічей. Яких? Знаєш заздалегідь: все - лише слова ... обманювати себе - так хочеться вірити... Прощаєш собі слабкість цю, і знову ... віриш. Забути б, все забути, як сон солодко - гіркий. І тоді - пам'ять, як чистий аркуш - звільнення. А як без пам'яті жити? Як без тіні. Хіба я робот, хіба можу зняти програму і одним рухом клавіші видалити своє минуле життя, зрадити пам'ять?
Біль ... Хоч куди доторкнися - все виткане з болю минулого і сьогодення. Я хочу НЕ любити. Відмовитися, відректися, віддати. Кому віддати біль? Вона мені належить, вона моя, і та, розіп'ята любов теж моя. Безвихідь в душі. Сам від себе втечеш? Нехай болить, ще довго болітиме. Нехай лягають рядки на папір, застигне сльоза на щоці, ось так, як зараз застигла.
Я живий. І серце моє живе. Воно хотіло б НЕ любити. Так не може зректися. Чи не любити не навчилося воно ще. Дурне моє серце, живи ...
