Господи, Всевишня Сило, якщо ти є, якщо я не одна у цьому просторі й часі, порятуй мене від цього знання про знання, порятуй від бачення самої суті, кореня, серця речі та слова, або дай мені сил нести цей тягар, що звільнює світ від будь-якого сенсу, навіть сенсу безсенсовості. Або покарай за те, що посміла взяти на себе цей тягар або ж лише думаю, що несу його. І покарай тоді за те, що посміла взяти на себе біль за це розуміння, з гординею вирішивши, що вже заслужила. Покарай за те, що недбало ставлюсь до людей, їхніх сердець, що ледве присутня у світі людей, на планеті Земля, якщо така існує. За те, що не відчуваю зв’язку з тілом; що далі зі мною буде? Я не уявляю, що нового може статися із моїм тілом та розумом. Я все пройшла. Або лише так думаю. Я прожила усі можливі варіанти розвитку подій, пропустила їх крізь свідомість та підсвідомість. І вже нема нічого навкруг, окрім мішанини відчуттів, почуттів, образів, картин, слів, місць, моментів, людей, зібраних з усього світу та з кожної секунди мого життя. Я згадую щось з «минулого» - і переношусь туди ж. Як відчуваєте світ ви? Як відчуваєте ви себе у цьому світі? Чи, доторкнувшись до матеріальної речі, відчуваєте її твердість, температуру, гладкість, по-справжньому відчуваєте? Чесно відповідайте. Чи відчуваєте ви насправді своє тіло, провівши рукою стегном, плечем? Чи вважаєте своє тіло лише бездумною посудиною, чи ви і є це тіло? Як відчуваєте все це ви? Ви живете взагалі? Чому я проходжу цей шлях, чому проста логіка виводить мене на думки, схожі на думки психічно хворих? Чи проходив ще хтось такий шлях? Шлях, на якому виявила, що одягнута у невідь-скільки шкір чи оболонок, і як нескінченна матрьошка маю знімати їх одна за одною зі встановленою частотою. І чим більше оболонок викинуто на смітник, тим скоріше змалюється моє тільце, оголюючи все більше правди та знань, які, як я вирішила, є істинними та незаперечними. А що ж буде в кінці, коли скину останню свою одежину? Чи зможу я поспілкуватися з кимось однією мовою, мовою образів та думок, а не слів? Це було б схоже на зустріч уві сні. Чи сама я у цьому всесвіті, чи є біля мене хтось, а чи з’явиться, а чи сама маю відшукати?
Завтра, прочитавши це, не зрозумію. Сподіваюсь на це. Знов захочу чимось займатись, творити, спілкуватись, віддавати, приймати. Хоча б ненадовго. А поки не хочу й не бажаю нічого, навпаки, хочу Нічого, й Ніколи, й Ніде. На добраніч.
ID:
799665
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.07.2018 20:58:26
© дата внесення змiн: 27.12.2018 01:07:36
автор: Олена Грикун
Вкажіть причину вашої скарги
|
