На згарищі життя
димком ще в"ється спогад.
Болюче каяття,
обвуглені пороги
і знахідки сумні
на довгу й незабутню...
Ні, не на пам"ять, ні -
на муку на майбутню.
Туманами спливають
ілюзії реалій.
А завтра хай вгадають,
кого із нас не стало.
Приб"є дощами попіл,
останній жар схолоне.
Лиш болю вища проба
у крикові потоне.
Тополі сумовито
розгойдують чубами
над тими, кого вбито
не смерттю, а життями.
Плачем, слізьми, дощами
стечемо в повсякденні.
Аби зійшли з роками
там паростки зелені.
Лиш сон якийсь, чи згадка
мені з"являтись звик -
як в вірші ставлю крапку
й запалюю сірник...
14.03.10.
