Задала ти мені складну задачку,
Хоч розумом усе я розумію,
Але, звичайно, серцю не накажеш,
Тебе побачу і одразу воно мліє.
Лиш голосочок твій дзвінкий почую,
Із серця знову ллється пісня,
В уяві я ідилію малюю,
Й щасливий, що на зв'язок ти вийшла.
На жаль, не часто бачити тебе я можу,
Та сниться вже мені той погляд,
Коли примружиш свої очі карі,
Я бачу, наче, діамант в оправі.
А усмішка в устах твоїх шовкових,
Що, ніби, створені для втіх любовних,
Солодкого б напитись трунку,
І злитися в палкому поцілунку.
На жаль дві стежки вже життя нам стелить,
В лещатах мушу я стиснути серце,
В душі пожежу загасити у вині,
Не бути вже щасливому мені.
