Самоцвіти розвіяв пустун-вітерець
І гойдається в вітах берізок,
А за щічки щипає різкий морозець,
Розвіває осінній смуток.
За селом дві подружки - ялинки стоять,
Їм так личить зимове убрання,
І десь там, на шляху, в сніжнім мареві сплять,
Пророкують шалене кохання.
Я в санчатах з гори, наче птаха лечу,
І хапаю сніжинки руками.
Я так мрію про щастя, за все заплачу,
Нам ніщо не дається задарма.
Сніжний подих зими засрібливсь на щоках,
Та морози мене не лякають,
Я зігрію сніжинки у теплих руках,
І льодинки навколо заграють.
Білий іній шедеври малює на склі,
Я милуюся ними зрання.
Чашка кави схолола давно на столі.
"Час в дорогу," - проснулось бажання.