Серце рветься з грудей дикою качею;
В небо мрій і надій, сподівань.
Плачу земле моя, гірко плачу я
Скільки ж ще нам терпіти страждань!?
І в полоні у долі, лечу бачу я,
Там внизу людське море бурлить.
За кривавий Майдан, не пробачу я,
І за те, що не дали нам жить.
Серце рветься від болю, тлумачу я,
Нас до рабства твого не привчити.
Гідність, віру, любов ні, не втрачу я,
І тобі другий раз нас не вбити.
Повернусь з небуття і воскресну я,
До нового життя, щоб пройти
Знов цей шлях боротьби,
Україно моя – піднебесна-я,
Щоб ти знову могла розцвісти.
Голос мій, і мій ДУХ, - Меч Караючий,
Не зв’язати, і не полонить.
Я сміливо повстав, вже не плачу я,
Щоб не вмерти, а сто разів жить.
Жить для тебе Україно-Матінко,
В боротьбі твою честь захистить.
І звільнити з тенет тебе моя ластівко
У небесну, чарівну блакить.
