Я з джерела води напивсь, сів трішки відпочити.
Та раптом гай весь задзвенів... Здалось, принишкли й квіти.
Співала дівчина в гаю... цю пісню любить мама.
Звучала гарно пісня та, ніби з собою звала.
Світилась ніжністю... і чебрецями квітла.
Яка ж красива пісня ця. Яка ж вона є світла!
То жайвором злітала ввись... ой солодко ж дзвеніла.
Бо там ширяла поміж хмар, порозправлявши крила.
То усміхалась, як дитя... Здавалося, й сміялась.
Та поверталась до землі, в джерелах розсипалась.
Світилась ніжністю... і чебрецями квітла.
Яка ж красива пісня ця. Яка ж вона є світла!
Вітрами тішилась вона... то в травах завмирала.
Барвисті квіти у букет із радістю збирала.
Збирали сонця промінці на хвилях слова ніжні.
Засяють зорями вони у ясні ночі літні.
Я з джерела води напивсь, сів трішки відпочити.
Та раптом гай весь задзвенів... Здалось, принишкли й квіти.
Співала дівчина в гаю... цю пісню чую й нині.
Багато гарних... але так дзвенять лиш в Україні.