Ти бачиш у вікні коханої жінки
Тепле , рідне , феєричне світло
Заховано від примх негоди, вітру
Для серця твого воно дуже втішне...
У павутинні міркувань воно неначе дим
Хвилює в спогадах, усі ми робимо помилки.
Недосконалих та неуспішних дій
Богато часом є у наших вчинках...
Але тепло кохання мовчазне
Зігріє та наповнить душу , відганяючи тревогу
Розбудить , добрі сподівання принесе .
Бо заслуговуєш і ти на нагороду
За ту турботу та слова.
Знаходяться у світлі цьому незвичайні та нові відтінки.
В речах простих ми бачимо дива
Як у вікні коханої та єдиної жінки.
Дякую. 
