Є речі, які ми не розуміємо та в які не віримо.. Тільки через те, що ми їх не бачимо та не можемо помацати руками. Правильніше буде сказати "є люди, які в ці речі не вірять") але ж я-то знаю, що поруч безліч чудес, неймовірних співпадінь, доленосних фраз та незрозумілих, на перший погляд, знайомств..
Вона повертає мене до мене.. І вона варта того, щоб написати про неї вірша..
Я розкладаю карти на столі.
Я задаю тобі питання.
Малюю мрії наші на склі,
Останні свої бажання.
Я певно здаватимусь дивною,
Бо поруч зі мною нікого.
Можливо для когось винною,
Бо я не говорю з Богом.
Я щиро вірю у дещо інше.
І знаю: це дещо завжди зі мною.
Ми разом любимо бути в тиші,
І ти не станеш до мене спиною.
Я так тебе довго шукала:
Ридала, кричала, звала.
Я зовсім не схожа на тебе стала:
Ти – проміні сонця, а я – нежива.
В єднанні з тобою і є моя сила,
Навчилася чути тебе у собі.
Ти – та, що мене знов і знов відродила,
Ти – та, що дарує чаруючі сни.
Ти щира, усміхнена, вмієш зціляти,
Навчаєш, даруєш глибинні знання.
Підказуєш, віруєш, малюєш знаки.
Я люблю тебе, Моя внутрішня Я.