Зоряна ніченька сріблом розлилась.
Вогнями ясними вона засвітилась.
Приспала вже сад наш, і гай, і лісок.
Давно соловейка вже стих голосок.
- Зоряна нічко, про кого ти дбаєш?
Скажи мені, нічко, для кого ти сяєш?
Для кого горять твої ясні вогні?
Скажи, моя світла, будь ласка,мені.
- Свічу я для тебе, для тебе я сяю.
Про тебе, дитино малесенька, дбаю.
Щоб тільки солодкі приходили сни,
ясні розсипаю скрізь зорі-вогні.
Місяць яснесенький світить для тебе.
Про сон твій, дитино, земля дбає й небо.
Ти сил набирайся... мерщій підростай.
Пишатися буде тобою наш край!
Я гадаю,що зоряна ніченька Вам вдалося.
Місяць яснесенький світить для тебе.
Про сон твій, дитино, земля дбає й небо.
Ти сил набирайся... мерщій підростай.
Пишатися буде тобою наш край!Браво,поетесо!
Ніжно, гарно, чуттєво, Надіє. 
