Роман цей наче й не дуже довгий, і 350 сторінок не буде, але проковтнути його навряд чи можна. Читається повільно - текст густий, речення довгі, абзаци безкінечні. Автор, здається, хотів розтлумачити читачеві геть усе, що він знає, гадає та відчуває про кожен згаданий образ чи подію, про все, що йому болить.
Так, болить! - це книга про особливого роду біль. Хоча й виглядає вона як родинна епопея, і відстежує долю трьох поколінь родини Троттів, від битви при Сольферіно (1859) і до смерті цісаря Франца-Йосифа І (1916), і є в ній головне, що цікавить людину, тобто кохання і смерть, - та все це, весь перебіг родинного життя поступається відчуттю, що, мабуть, і спонукало автора написати роман. Біль, який викликає любов до відумерлого, - ота медова, зеленкувато-золотава туга, що охоплює людину, коли та споглядає власне минуле. Було, ой, як чудово було, та загуло! Тепер нема! Нічого нема!
Минуле, як відомо, завше оповите певним романтичним туманом. Минуле - це те, що ніколи не повторюється, а відтак наші спогади - завжди про "старі добрі часи".
В цьому випадку - про старі добрі часи Австрійської імперії. Автор спостерігає, як сивіє її останній цісар, як слабнуть і розпадаються ланцюжки, що тримають її купи, як тане імперія, в яку вже просто ніхто не вірить. Він доводить читача аж до її кінця, але читач не відчуває мертвого духу: автор дивиться на смерть імперії крізь романтичний туман спогадів про старі добрі часи. Щоб там не було - все те виправдано, спокутувано, піднесено та ідеалізовано його відумерлістю.
"- А чому ж служити батьківщині - так само марна річ, як і силкуватися зробити золото?
- Тому що батьківщини більше не існує.
- Не розумію!
= Я так і думав, що ви мене не зрозумієте. Нас усіх більше не існує."
Справді, персонажі, цісар, імперія, австрійська Галичина, стара довоєнна Європа - всього цього вже не існує на час написання роману. Але враження дещо інше: все закінчилося, вичерпалося, витончілося, випарувалося задовго до початку Світовой війни. Той світ наче зневірився в тому, що раніше цінував, наче втратив віру у власне існування - і зник!
Геніальна знахідка - музична тема роману, що й стала його назвою - "Марш Радецького". Так, цей роман має власну музичну тему, як фільм або спектакль. Як на мене, це марш номер один, всі решта - не ближче, ніж на 5-ому або навіть 7-ому місці. Марш рине з перших сторінок, лунає гучно та бучно, супроводжує все, всіх і скрізь - та вже за кількадесят сторінок він лунає дедалі рідше, тихіше, втрачає переконливість, нітиться, а під кінець - взагалі мовчить. Було, ой, як чудово було, та загуло! Тепер нема! Нічогісінько нема! Хіба що той марш, який і досі неабияк підносить дух австрійців. Можливо, отакі нематеріальні речі як музика, мистецтво та культура загалом - єдине, заради чого виникали імперії, і головне, через що вони руйнувалися? Не знаю; але цей спадок імперій вцілів.
Додаткові враження чекатимуть на тих, хто добре пам'ятає або нещодавно пере(про)читав "Тихий Дон". Це все одно що подивитися на Першу світову війну з обох боків фронту одночасно та побачити народи двох імперій як їхніми власними очима, та і очима супротивника.
Хороший роман - така собі міцна цеглина в підвалину міфу про щасливу Австрію. А ще - книжку приємно брати в руки. АБАБАГАЛАМАГА, як завжди, пропонує якісний продукт. Під обкладинкою, оздобленою роботою Ксав'є Меллері, ще два романи Йозефа Рота: "Ціппер та його батько" та "Гробівець капуцинів". Ціна помірна.
Рекомендую! А тепер - "Маэстро, урежте марш!"
Позакласне читання:
Сто і один рік без Цісаря https://zbruc.eu/node/73729
Щаслива бабця Австрія https://zbruc.eu/node/71155
