Моє село – дитинства тихий спомин,
Оспіване й прославлене людьми.
Ти у житті, як ясний, чистий промінь,
Що виведе з глибокої пітьми.
Бо саме тут закладена основа
Усіх ідей, думок, переконань.
І саме тут черпатимемо знову
Душевні сили для нових пізнань.
Моє село – над тихим Бугу плесом,
Натхнення і для пензля, й для пера…
І хоч уже зачеплена прогресом,
Краса твоя первинна ще, стара.
Ще та, що може розбудити мрію
Й послати з кошиком в грибні ліси,
В зозулі взяти довгих літ надію
Й послухати пташині голоси…
Та, що з природою єднає твоє серце
І не відпустить більше в гомін міст.
Це безтурботний погляд, як озерце,
Це сум за справжнім, це з дитинства лист…
Моє село – Паланка-Заозерне!
Тобі присвячений вже не один куплет.
І хід історії ніхто вже не поверне,
Це шлях нелегкий, де падіння й злет.
Це перші поселенці – гайдамаки:
Спочатку Якуб, згодом Довбуш і Луганський…
Епохи різні – різні і ознаки:
Новий володар – Михаїл Сабанський.
А далі всі моменти історичні
Торкнулися людей мого села…
Важкі часи – страшні, не романтичні
Сільська громада винести змогла.
Білополяки, німці, банди, комнезами,
Колгоспи, голод і страшна війна…
Це те, про що лише читали ми із вами,
А люди пережили це сповна.
Не просто пережили, а достойно,
Вітчизну не зганьбивши, рід і честь.
І як казав солдат в одній із воєн:
«А порох ще в порохівницях єсть!»
150 солдатів не вернулись…
Осиротіли вулиці, двори.
А скільки ж то весіль вже не відбулось,
Не народилось скільки дітвори!
Страшна ціна за світле й чисте небо,
За наші безтурботні мирні дні…
Нехай це не повториться, не треба,
Нехай скошиться все на тій війні!
Духовне зАвжди над матеріальним…
Попри проблеми, труднощі без міри,
Попри усі людські поневіряння
Душа – для мудрості, для світла і для віри.
І для душі існує храм величний,
Що є спасенним місцем вже століття.
До Бога він молитвенно нас кличе,
Веде до світла крізь роки і лихоліття.
В селі є школа, що дала путівку
Професорам, письменникам, поетам.
З них кожен з вдячністю пригадує домівку,
Що дала крила професійним злетам.
І кожен з них несе священний спогад
Про Заозерне – батьківську колиску,
Хоч і навідатись до рідного порогу
Не просто і не зАвжди близько.
У дні, коли село всіх зустрічає,
Злітаються до рідної оселі…
9 Травня і святого Миколая –
Тоді усі урОчисто веселі.
Всі їдуть на маленьку батьківщину,
Щоб з рідними і близькими зустрітись,
Щоб вкотре трохи згладити провину
За ті нечасті і швидкі візити.
Щоб знов почути мАтерину пісню,
Згадати дідусеву ще науку,
Росою вмитись й потиснути тісно
Старечу, батькову, не зовсім уже певну руку.
Зустріти друзів – тих, з дитинства, що назавжди,
Гайнути в спогадах у ті часи,
Почути не підробну – справжню правду
І щирі, не фальшиві голоси.
Щасливі ми, що маєм рідну землю –
Куточок неповторної краси.
Це мальовниче славне Заозерне,
Що обіймає річку і ліси.
Та головна краса – це наші люди –
І ті, що знані, й ті, що невідомі.
Трудящі, добрі і активні всюди –
В житті – і на роботі, й вдома.
Сивіють мами і дорослішають діти…
Такий закон життя, його основа.
Село ж нехай цвіте, щоб всім радіти,
Й молодшає нехай в своїх обновах!
Живи і слався, рідне Заозерне!
Благословенне будь на майбуття!
І кожен хай сторицею поверне
Любов селу, яке дало життя!
Дуже гарна посвята, колисці нашого дитинства, Наталю. Дякую, тобі!
А завдяки книзі Данила Заболотного "Паланка - козацьке село", мені стало більше відоме його історичне минуле. І дуже здивував той факт, що наші селяни не були кріпаками, хоча землею біля села, володіли пани Сабанські. Мені дуже шкода, що не всі односельчани розуміють важливість повернення істиричної назви села. Хоча нинішня і гарна. З теплом,М! flo18 flo18 flo18
Дякую, Михайле. У мене теж є ця книжка. А стосовно повернення історичної назви - тут проблема скоріше у великих матеріальних витратах на зміну документації. Зараз це дуже дорого і непросто.
Затрати на все, міг би і взяти бізнес. Відтворивши місце двору колишньї козацької Паланки. Поки є такі люди, як Заболотний, який недавно нам на місці розповідав і показував, як все було. І дякуючи Бугу(паланський зарічок), його пляжу, можна приваблювати в село туристів, не тільки для відпочинку, а і знайомства з його минулим, надаючи готельні послуги.
У мене, тепер на пенсії, є більше часу(взимку), для знайомства з історією нашого краю. Тому що Ладижин і найближчі села не мають своїх музеїв, маючи велику історичну спадщину, на відміну як це
є в Тульчині. Отже для місцевих істориків і краєзнавців, є над чим працювати.
