Не був поборником він ярим
Манер і вишуканих слів,
Але й не був тим, що в футлярі
І спілкуватися умів.
Повага, стриманість і гідність –
Такий обрав вже стиль життя.
Не допускав він вірогідність
Образ і криків без пуття.
…Колись його після роботи
Відвозив учень молодий
Й гукнув бездумно, безтурботно
До поліцейського: «Старий!
Ти що стоїш тут, як статуя?
У чому місія твоя?»
Й до вчителя: «Нехай почує,
Що думаю насправді я!
А ввічливість – це ахінея,
Повітря легкі коливання.
Не треба й думати про неї,
Вона не варта і зітхання.»
Учитель учню не перечив,
А мовив стиха: «Так, можливо,
Та все ж є в світі дивні речі –
Суттєво те, що не важливо.
Ти добре знаєшся в машинах…
Повітря, кажеш, й все це даром.
Таке ж повітря в твоїх шинах –
А як пом’якшує удари!»
Мудро, Наташа. Тактичність здатна гори подолати... 
