Нам не судилось, бачиш, разом йти,
Ділитись поглядами, хлібом і водою,
Але, як друг, в моїй душі є ти
І я не раз в думках ходив з тобою.
Хотів би й зараз сісти до стола
З тобою вдвох, неначе би у класі,
І потеребити, як горсточку зерна,
Оті роки далекі, юні наші.
Щоб ми відчули давній жар душі
Й тепло сердець палких наших завзятих,
Як ми трудились на своїй землі,
Щоби духовно були всі багаті.
Ти поселилась у своїм краю,
А я вернусь в прославлені Карпати,
Але коли по горах не раз йду,
Тобі привіт все мушу передати.
Хоча не так, як люди на словах,
Чи у листі , в відкритці, телеграмі.
Мій все летить думками, ще й в піснях,
Бо ми прості і в світі ми незнані.
Я вірю, ти у школі, як колись,
Й продовжуєш ще молодь научати.
Але й на шлях, подруго, оглянись-
Ми теж уміли вчитись і кохати.
Ти може ще й в поети подалась.
Твої вірші душевні і глибокі.
Ти, мов та зірка, що в степу знялась
І засіяла над краєм широким.
Твоя брошурка досі в мене є
Найперша вже, як поетеси.
То пісня юності, котра в серцях живе
І як маяк в майбутнім є принцесам.
Я теж пишу, може не так як ти,
Бо не ходив я й в помислах поетом.
Мені прийшлось другим шляхом іти.
Моя душа не раз чекала вета.
Тепер ми вільні, наче ті птахи,
Що на душі - те пишем на папері
Ніхто не скаже де нам треба йти
І що писати, і в якій манері.
Тому пиши, поки ще сила є,
Поки душа жива й світом мандрує.
А Україна - хай в віках цвіте
І хай біди ніякої не чує.
Нам би зустрітись на берегах Дніпра,
Чи в чарівних і гомінких Карпатах,
Ото була би радість не проста,
Була б розмова щира і багата.
Ми би згадали друзів й не одних
І курси київські, що нас тоді з"єднали.
Напевно випили б і чарочку за тих,
Що у світи кудись невідані подались.
Але роки, роки не ті у нас,
Не та й душа, щоб рватись до польоту.
Хоч чується у неї ще запас,
Тому слова і мають позолоту.
Нам у житті не легко було йти,
Бо все дитинство зморене війною.
Та ми учились й жили, як могли,
Щоб залишити слід і за собою.
Тепер Вкраїна у нас вільна є, -
Пиши що хочеш і нема цензури.
Друга вже молодь зріє і росте
І навіть у людей друга натура.
Може читатимеш цього вірша,
Повір, - роки самі прийшли до мене.
Хоч знаю, що і ти уже не та,
Та не забув я, подруго, за тебе.
ID:
760683
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.11.2017 14:18:31
© дата внесення змiн: 16.11.2017 14:19:05
автор: Дашавський поет
Вкажіть причину вашої скарги
|
