Не наша доля це, і мрії це не наші.
Не моє це плече, що допоможе завжди.
Не мій ти чоловік, і моїм вже не будеш.
До мене ти не звик, зі мною тільки блудиш.
А може я гірка, як на лодонях правда.
А може я твоя, а може я не гарна.
А може всі слова пусті, як в небі вітер.
А може ти об мене, ноги витер.
Чи може я дурна, не того покохала.
Чи може не жива, й живою вже не стану.
Чи може ти маяк, який мене покликав.
Чи може ти убив, і лихо сам накликав.
Скажи навіщо ти, думки мої заплутав.
Скажи чому хотів, а потім передумав.
Скажи чому лиш я, до тебе пригорнулась.
Ти ніби відштовхнув, і небо повернулось.
Ти ніби егоїст, який себе кохає.
Ти ніби гордий принц, який собою маре.
Ти ніби той туман, що мною сам закрився.
Мене ти покохав, а горя сам напився.
Ти відпусти пітьму, яка тебе накрила.
Ти забери любов, яка до тебе лине.
Тоді тобі в душі, стане простіше.
Тоді ти зрозумієш, що найгірше.
Ти потім доженеш своє майбутне.
І покохаєш щастя не забутне.
І ти відчуєш, як треба кохати.
Як ніби відпустити і літати.
Я там в тумані тебе почекаю.
Я там в пітьмі, про тебе теж помарю.
Я тихо, візьму твою руку.
І кину нас в політ, а лишу тут розлуку.
без зайвих слів...
