Онучці Іларії
А ось дівчѝнка! Платтячко в клітинку.
Хто знає, що їй пам’ять збереже?
Про Новий рік, гарнесеньку ялинку.
Нам, Боже милий, другий рік уже!
Уміємо (ще й як!) капризувати,
Забрати телефон, порозмовляти.
Навчилася про все розповідати —
Ви що, не розумієте маляти?
— Чекаю із роботи свого тата,
Щоб вчить його, як треба цілувати
Свою красуню донечку маленьку
І ще кохану — рідну мою неньку.
Доросла я, в руці тримаю ложку,
Сама вже донесу до рота трошки.
В ній протрималась кашки лиш краплинка?!
Нічого, мама дасть ще половинку.
Я знаю, що мороз щипає щічки,
Я вішала для пташок годівнички.
Ведмідь, який у бджіл поцупив меду,
В візку моєму їде попереду.
Люблю знімати ялинкові кульки.
Ой, і колючі ж ті голки й бурульки!
Не хочеться щодня лягати спати,
Так — тільки щось цікаве пропускати!
Чого зі снігу можна поліпити,
А з кексу не дають ніщо створити?!
Навіть такого колобка простого,
Який не побіжить до лісу зимового.
Втомилася я всім допомагати,
Складати іграшки, стільці ремонтувати,
Скидати з столу різні зайві речі,
Що тільки не взяла собі на плечі!
Не дозволяють гарного вдягати
Та навіть чобіт мамин приміряти.
Ніде не можу від усіх сховатись,
Щоб хоч би олівцем розмалюватись.
Як мама, намалюю собі губки,
Відкрию креми — намастити щічки.
І чую зразу: “Тим мастять сіднички!”
Тікаю швидко в кухню, по водичку.
До школи* записалися з нагоди.
Що тут казати?.. Не питали згоди!
Побігаю, знайду для себе друзів,
Таких же однодумців-карапузів.
Де музика? Сьогодні в школі танці.
Ми рухаємось, на щоках рум’янці.
Поки вчать мам складати піраміди,
Малеча в цирк на кониках поїде.
Що ще вам розказати?.. Позіхаю,
Ще вип’ю молочка... і засинаю.
*школа розвитку дошкільнят
01. 2017 р.
Дякую
Чудовий світлий віршик! Скільки ж у ньому любові! 
