Зупиняю себе, зупиняю!
Свою думку на хрест розпинаю.
Розумію, що досвіду мало,
не вважаю, що мудрою стала.
По звичайних життєвих дорогах,
по сторінках книжок і порогах
не зібрала достатньо для того —
то навчіть мене, люди відверті,
як не впасти в такій круговерті?!
Де словам нема віри і годі,
просто відчай панує в народі.
Коли гинуть, хто мали ще жити,
діточкам і коханню радіти.
Вже несила оце все терпіти
і героїв своїх хоронити.
Розгортає лелека поволі
над сиротами крила в недолі.
Доки качі пливти, не літати,
а батькам і жінкам горя мати?
Як же дорого платимо з вами
за свободу і волю бажану!
Та чи є така сила у світі,
щоб змогла опиратись планиді?
Жалем серце зболіле стискає,
помолюся — хай Бог помагає.
До козацького роду полину
у думках і словах не омину.
Попрошу я за всіх на колінах:
— Поможіть — ваша кров в наших жилах,
своїм правнукам чесного роду,
боронити всіх нас від наброду,
Булаву повернути у руки,
що не зрадять, як нинішні круки.
Хай почують, хто може ще чути, —
не здають українці редути!
Хай побачать усі, хто спроможний, —
з нами сила і дух переможний!
03.2017 р.
