До щему хочеться в дитинство,
у вільні, безтурботні дні.
Там всі ріднесенькі живі,
там радість і нема війни...
Ой, як же хочеться в дитинство!
Там скільки залишилось справ:
пришити лапу ведмежаті,
забрати з лавочки зайча
(до нитки змокне — буде чхати).
Ще заспокоїти бичка:
— Коли закінчиться дощечка,
то повертайся знову й знову,
і навіть якщо впав — вставай,
іди, торуй свою дорогу.
Там на конячці їдуть в гості,
кишені вміщують скарби.
Вже й рами миті в букварі,
чорнильні плями на долоньці.
Там побудований літак,
аби вертатися до мами
з усіх країн, з усіх широт,
без перепони між світами.
Ось якось так, ось якось так...
08.2017 р.