Пробігли пальчики по клавішах повільно...
Мороз сягав під ніч до двадцяти.
Стояло жовто-синє піаніно
на тільки зробленій із дощок площині.
Розтоплювала музика в повітрі
сердець і душ прозоре, мерзле скло.
Не треба нот, ні зайвих слів, ні квітів —
яке тоді піднесення було!
Єднання помислів, ідей і інтересів!
Гучніше, швидше, впевнено вже так
вбивали пальчики у клавіші протести,
надії й радощі їм відбивали такт.
Де зараз жовто-синє піаніно?
Заснуло десь під сонцем і дощем?
Схилилось, як сплюндрована країна,
і плачуть, мабуть, верби за плечем...
07.2017 р.
Чудовий вірш! 
.
