Іду- крокую містом я зеленим…
Людей назустріч очі струменять.
Тепер вони близькими є для мене,
Бо в нас одна – Чернігівська земля.
Підставила вона гостинно груди,
Щоб ми любов пили, немов нектар,
Чернігівці – прості і добрі люди.
А скільки ж розлетілось по світах!
Ми почуття синівської любові,
Немов дарунок неба несемо,
Коли в молитві наодинці з Богом,
Коли їмо, працюємо, спимо.
Ідуть назустріч, взявшися за руки,
Онуки наші, повні свіжих сил,
Й частіш у них і в мене серце стука.
Вони є втіленням і міста, і краси.
Радіє око за дітей і волю.
Бо України є вони кістяк,
Це в їх руках землі і міста доля.
Радію, що належу до містян!
7.09.2017.
Ганна Верес (Демиденко).
