Ходить вечір під віконце
і питає: “А де сонце?
Не те сонце, що зайде,
а що спатоньки буде.”
А воно уже лягає,
лиш ніжками чеберяє,
крутиться, вставати може,
а оченьки спати хочуть.
Люлі-люлі, сонечко,
вже Місяць у віконечку,
ріжками він погойдає,
зірочки йому моргають.
Чи дитина хоче спати,
чи на ніженьки спинатись
і гуліти, й лепетати,
а вже треба засинати.
Ясна зірочка засвітить,
промінець буде у вікнах,
доторкнеться до маляти
і дитя вже буде спати.
Заморгає зірниченька,
спить у хмарі місяченько,
і, дитино, люлі-бай,
люлі, дитя, засинай.
10.08.2017.
Картинка із інтернету.
