Він ралив долі вічне море
натхненно, до останніх сил,
бо духу не терпів покори
і напомаджених вітрил.
Од втіх земних бував без тями,
а запізнілі каяття
латали віршами й піснями
шпарини буйного життя.
Сухими, шерхлими руками
хапав дамоклова меча
і все боровся з вітряками,
рубавши скверну згаряча.
Пірнав не раз у сиві хвилі
свого бурливого буття,
але й вони були не в силі
хоч притупити почуття.
І часто зранку, ще спросоння,
на свіжу голову творив...
Так будував своє підсоння,
так жив, боровся і любив!
09.09.2017
класно! 
