А був тоді ясний, погожий літній день.
Безхмарне небо. Ніжно сонечко світило.
Пташки співали радісних пісень,
Чудовий настрій був і серденько раділо.
А далі диктор у новинах об'явив,
Що в нас на Сході знову втрати...
Сказав - загинуло там троє вояків...
Тепер героями їх будем називати. . .
Повіяв вітер злий, набігли чорні хмари.
І сонечко сховалося за них.
І заболіло серце, неначе в ньому рани.
Для українських матерів нема синів чужих.
І знову вдови в чорному , ще молоді...
Осиротілі діти, понівечині долі...
І знову, почорнілії від горя матері...
А може досить нам війни, доволі?
Вже так стомилися від неї ми!
І де ж тепер ті владнії мужі,
Коли ж від них почуєм новину?
Вони ж нам обіцяли за три дні
Закінчити прокляту цю війну.
Сини простого українського народу
Нас захищають, не шкодуючи життя.
Скажіть,хто бачив їх синів на Сході?
Отож бо і воно...якби ж то їхні діти воювали,
Війна уже б скінчилася давно.
На небі закружляли чорні хмари.
Рясним дощем на землю випали вони.
То плаче Мати -Україна за синами,
Що вже ніколи не повернуться з війни. . .
Серпень 2017рік.