Окраєць хліба валявся на дорозі.
Хтось не доїв... І так обід свій завершив. ..
Старий дідусь, ледь стримуючи сльози,
Підняв його і пташкам розкришив.
Тоді я пригадала розповідь бабусі,
Не радісну, таку сумну...
Про хліб. Що майже не було його в війну..
Як тяжко їм жилось після війни...
Як мріяли тоді про хліб вони...
Бабуся була родом із Волині.
Без згоди вивезли на Схід тоді усе село.
Вона була вдова... І шість дітей в родині...
А вдома, там, лишилось все майно...
Вона в колгоспі дуже тяжко працювала.
А старші діти доглядали малюків.
Тоді родина їхня дуже бідувала.
Лише хлібину видавали на тиждень ,,трудоднів"
Бабуся відрізала на обід по скибці.
Малими рученятами збирались всі крихти...
А решту хліба десь ховала там у скринці.
Щоб діток завтра знову пригостить.
І був той хліб смачний, духм'яний
Смаколиком для малюків.
...Вони діждали, поки з дому піде мама.
Достали з скрині хліб і поділили всім.
Були маленькі ще ті діти,
Але уже прийшлось їм голоду зазнать.
Поїли весь той хліб, до крихти.
І, вперше, ситі полягали спать.
Бабуся пізно повернулася до дому.
Зморена... Ледь на ногах...
На скриню глянула, все зрозуміла. ..
І охопив її тут жах. ..
Безсило опустилася на лавку.
І гіркі сльози полились з її очей.
Ось так просиділа вона до ранку.
Як далі жить? Чим годувать дітей?
Ми часто гостювали у бабусі.
Вона повчала нас не раз -
Шануйте, діти, хліб.Шануйте!
Шануйте! Він - святий для нас!
А потім ті слова, бабусині пророчі,
Уже від батька чули, як наказ -
Шануйте, діти, хліб.Шануйте!
Шануйте! Він - святий для нас!
А коли підростуть мої онуки,
То буду я вже їм повторювать наказ -
Шануйте, діти, хліб.Шануйте!
Шануйте! Він - святий для нас!
Серпень 2017рік.
.
