Моя Полтава,
(Все плинне з часом)
Ріка широка і глибока,
В ній повноводні береги,
В ясну, чи хмарную годину,
Несе багатство як данину
В русло дніпровської води
Стоїть місто над горою
І любується рікою,
Річка Ворскла та зоветься ,
Стрічкою в блакиті в’ється,
Верби вкрили берега,
Нахилившись до води.
І несе ріка ті води,
Не питавши в людей згоди,
Із далека, до порогів,
Аж до сивого Дніпра
Під горою ростуть лози,-
Заливні з весни луги,
Та кат мав лугам тим ради,
(В давнину їх звали Гарди)
Болотисті ті місця,
В літній час вода стоїть,
Та ще й річка Тарапунька
Теж спішить свою долить.
Болотиста вся місцевість,
Проростає верболіз
Все у виїмках копитцях
Гарний випас лиш для кіз,
Залишилась назва пізня :
Дали назву їй Рогізня.
А над нею , над горою,
Храм пишається собою-
Золотіють купола.
Їх з далеку добре видно,
Хоча й відстань не мала.
Історичні то міста :
З сивої для нас давнини
Куполами тішать небо,
Прославляючи Хреста
Зараз- тут вже суходіл ...
Має назву він –Поділ.
В купі з містом –це Полтава,
Бач- історія цікава.
Люблю я тихі вулиці Полтави,
Що піняться цвітіннями садів,
Приємні привітання господарок,
В розмовах–роздуми філософів дідів.
Стрімку Панянку, десь Наталки хата,
Альтанка на Івановій горі,
Там зустрічає молодість крилата
Далекий блиск ранкової зорі.
Прощальний вальс,
Шкільних далеких років
Нагадує мені мої юнацькі дні,
Але в криниці пам’яті глибокій
Вже потонули мрії молоді.
Люблю Поділ-
Старий куточок міста,
Де мальвами прикрашені двори
Лунає часом пісня голосиста,
Щасливий сміх та гамір дітвори.
Дитячі роки, сонячна левада...
Зелені ,ще не кошені луги,
Трава вся росяна і зустрічі так рада,
Ласкається до босої ноги.
З розкритими ротами запускали змія
В безмежну і блакитну височінь,
То ,не аби яка, була для нас подія,
Важливіша позбиваних колін
Вже з часом, Ворскла замуліла, не широка,
У верболіз ховає береги,
І каламуть тихенько, без зупину,
Несе засмучена, через людську провину,
До сивої дніпровської води
Рибалка літній човником веслує,
Бідкається , не той тепер улов,
Хворіє Ворскла, мулиться, сумує,
Що їй тепер до необтяжливих розмов
Царить байдужість зараз між людьми:
Повага до річок у них спадає,
Творять там забудови, рушать береги,
Додаючи їм смутку і туги,
Хиткий закон ,не всім забороняє.
ID:
743920
Рубрика: Поезія, Поема
дата надходження: 29.07.2017 11:20:28
© дата внесення змiн: 30.07.2017 22:55:42
автор: Викчер
Вкажіть причину вашої скарги
|
