ЛОБАНОВСЬКОМУ ВАЛЕРІЮ
присвячено
Він усе життя віддав футболу.
Лоба мружив, креслячи ходи.
Спершу сам бив у ворота голи
(І давала гра його плоди!),
Потім інших вчив м’яча водити,
Подавати різані паси.
Був у спорті справжнім ерудитом,
Хоч у вузі й не вивчав ази
Спорту і футболу як такого –
Мав освіту інженера він.
Та у грі знайшов себе самого.
Звав його на поле, наче дзвін
Кличе прихожан на Божу службу,
Клуб «Динамо» (Київ). Все, що міг –
Хист, уміння, всяку думку гожу
Віддавав, як хмари взимку сніг.
Вигравала титули команда,
У якій за тренера він був -
В погляді цвіла тоді лаванда,
Квітувала, й не одну добу.!
Та як, часом, гра не задавалась,
Сум носив Валерій, тер чоло –
Критики не спали – оживлялись,
Пхали в серце тренера жало.
Був він кілька літ у Еміратах –
Рани там зализував свої.
Та вернувсь до батьківської хати –
В край, де спів дарують солов’ї.
Ще шість років пив футбольну чашу,.
Дві команди одночасно вів –
Київське «Динамо» й збірну нашу.
А тоді подався до садів –
Райських. Тут спинились його кроки.
Місію свою він завершив.
Шістдесят прожив він і три роки.
Долю спорту райдугою шив.
Увійшов Валерій в сотню славних
Українців – працював, як віл.
Нагород чимало мав державних,
Та Героєм став посмертно він.
Чудові слова про легендарного майстра футболу! Завдяки йому українські команди здобули не одну високу відзнаку! Людина горіла своєю улюбленою справою і не шкодувала себе задля досягнення командою високих результатів...
Гарній людині, гарна посвята, яку написала Люба Крилата. Завжди будуть люди пам"ятати, Валерія Лобановського шанувати. Жаль, що не залікували й Емірати і ми сумуємо від такої втрати...
Завдяки йому українські команди здобули не одну високу відзнаку! 
Людина горіла своєю улюбленою справою і не шкодувала себе задля досягнення командою високих результатів... 
