Ярослав Чорногуз
Корона Вінків Сонетів «Світло кохання»
Київ, Конча Озерна
2015-2017
Ще не видане
Вперше тут на своїй сторінці пишу про свої враження від ще не виданої книги. Я мав честь бути одним з читачів електронного варіанта книги поета Ярослава Чорногуза. Це Корона Вінків Сонетів «Світло кохання». Хіба не честь бути свідком і навіть якимось чином доторкнутись до історичної події – прочитати перший(!) україномовний вінок вінків сонетів написаний в строгій класичній формі.
Та перш за все треба визначитись з термінологією – що таке «сонет», «вінок сонетів», «вінок вінків сонетів», а також зробити маленький історичний екскурс.
Отже, Соне́т – (італ. sonetto — звучати) це 14-рядковий ліричний вірш, написаний п’ятистопним ямбом, власне, двох чотиривіршів (катренів) з перехресними одноримними римуваннями та двох тривіршів (терцетів) з усталеною схемою римування.
Строга форма сонета передбачає, що кожен сонет має мати – 147 складів, і найскладніше – жодне слово, в ідеалі, навіть розділові сполучники типу «і», «а», «але» і т.д. не повинні двічі повторюватись в одному і тому ж сонеті.
Окрім того, в сонеті бажано дотримуватись ще й такої композиційної схеми: 8 перших рядків – звучать як теза, наступні три – антитеза, і в останніх трьох рядках – їх синтез, так званий «сонетний замо́к».
Відомо, що автором першого в світі сонета був італійський поет Джакомо да Лентіні який належав до так званої «сицилійської» поетичної школи і творив між 1215 і 1233 роками. Пізніше – у ХІV – ХV століттях сонет був широко використаний такими відомими поетами, як Франческо Петрарка, Торквато Тассо, Данте Аліг’єрі та ін. І згодом сонет і як жанр, і як строфічна форма набув широкої популярності у світовій поезії.
В українській літературі перші сонети, як вважають дослідники, з’явились під впливом А. Міцкевича. Так, у 1830 році в журналі «Вестник Европи» №3 було опубліковано сонет Міцкевича «Аккерманські степи». У тому ж році з’явились «Два сонета малороссийские» О. Шпигоцького, які, на думку А. Шамрая, становили розширену варіацію сонета А. Міцкевича «До Лаури».
Трохи пізніше в тій же італійській поезії з’явилась складніша групова композиція – вінок сонетів.
Вінок Сонетів називають ще «короною сонетів» – від італійського corona di sonetti , (англійською – Crown of sonnets).
Г. П. Кочур, визначивши структуру вінка сонетів як цикл об’єднаних тематично і композиційно 15 сонетів, твердить, що правила, за якими складається ця форма, були встановлені в Італії наприкінці ХVІІ ст., відмітивши при цьому, що термін «вінок сонетів» існував уже з ХІІІ ст.
Вінок сонетів, або Корона сонетів – це складна композиція, що утворюється з 14 сонетів (в яких перший рядок кожного наступного є повторенням останнього рядка попереднього сонету) і завершується п'ятнадцятим (маґістралом, ключем), укладеним послідовно з перших рядків усіх попередніх сонетів.
Коли поет затиснутий в такому прокрустовому ложі жорсткої усталеної форми, тоді дуже важко в повній мірі відобразити у вірші задумане. Як писав німецький поет і мистецтвознавець Й.Р. Бехер, «вінок сонетів – найвище мистецтво з усього, створеного поезією, смілива спроба, що межує з формалістичною потворністю… В жодній іншій поетичній формі винахідливість не відіграє настільки вирішальної ролі, як у вінку сонетів… У вінку сонетів поетичний принцип досягає вищої дисципліни, дух закономірності і порядку сам знаходить поетичне втілення… Тут нероздільно панує художній розум»
Різножанрові вінки сонетів зустрічаються у багатьох українських поетів
Перші цикли сонетів українською мовою, які П. К. Волинський називає вінками сонетів з’явились у 40‐х роках ХІХ ст. Автором їх став Іван Головацький – видавець «Вінка русинам на обжинки», де цикли «Торжество» (1845) і «Семая на чужині весна» (1846) й були опубліковані. Ці два цикли далекі ще від тих строгих правил канонічного вінка сонетів, що були визначені в італійській поезії ХVІІ ст. Пройде ще кілька десятиліть, поки, нарешті, з’явиться у російській поезії переклад Ф.Коршем (у 1889 р.) вінка сонетів Франце Прешерна і невдовзі після цього перекладу з’являться вінки сонетів В’ячеслава Іванова (1909), Максиміліана Волошина (1909), Валерія Брюсова (1910) та інших.
Перші українські вінки сонетів канонічні за формою з’явились, очевидно, під впливом російських. Цікаво, що місцем їх появи був Чернігів, і створені вони були в одному році, але доля у цих вінків, як і у їх авторів, була різною. В одному і тому ж 1918 році написав і опублікував свій вінок сонетів у «Літературно‐Науковому Віснику» Михайло Жук. Інший вінок, що також був написаний у 1918 році, належав чернігівському поетові Аркадію Казці і мав назву «Аргонавти», з’явився друком лише у 1989 році – через 60 років після трагічної загибелі його автора.
Ще складніша форма – це Вінок Вінків Сонетів (далі скорочено ВВС), (або Корона Вінків, або Корона Корон Сонетів– італійською sonetti corona corone), як відомо, довгий час існувала лише теоретично. Теорію цю склав засновник російського конструктивізму Ілля Сельвінський. Магістралем для Вінка Вінків або ж «корони корон сонетів» має виступати звичайний вінок сонетів. А результатом стають 225 сонетів, сплетених від основи. Згодьмося, праця неабияка, якщо дійсно витримувати форму та ще й наповнювати її змістом. Сам Ілля Сельвінський, узявшись за перетворення своєї теорії на практику, швидко зупинився і був тим задоволений: «Я написав було декілька сонетів, та вчасно схаменувся. Це було для мене щастям: врешті я, безумовно, з'їхав би з глузду...»
ВВС відома, але дуже рідкісна в світовій літературі поетична форма. Написано їх в межах десятка. Опубліковано і того менше. І писати складно, і читати нелегко.
Цим і пояснюється той факт, що протягом усього ХХ століття корона вінків сонетів була свого роду поетичним Еверестом, вершиною, яку багато хто, але безуспішно намагалися підкорити. Деякі літературознавці навіть стали стверджувати, що корона вінків сонетів - чисто теоретична побудова, і відтворити її на практиці просто неможливо.
М.В. Сіробаба в своїй монографії повідомляє, що на момент її написання (2004р) в третьому виданні «Поетичного словника» В.Рагойші подано відомості про перші слов’янські ВВС: це «Апокаліпсис душі» білоруського поета Морозова (був надрукований в 1991 р.) та С.Мінтаірова (1994), який свій ВВС назвав «діадемою сонетів».
Також був надрукований ВВС «Благовіст» російського поета А. Мартинова (1999р).
В цьому ж 1999 р. було надруковано ВВС новосибірського поета Юрія Гусєва. (Його робота над Вінком Вінків тривала понад 25 років.) Відомі також і інші російськомовні ВВС «Загоююй біль, синь ясноокої зірки» поета М Віняцького (2000), ВВС поетеси С.Шах (2003). В Інтернеті я ще знайшов повідомлення про Корону Сонетів "Мир" Володимира Васильєва(2009), "Корону венков сонетов" Аркадія Алфьорова (2010 г.).
В 2004 році у сумському видавництві «Слобожанщина» виходить друком україномовний твір «Королівський вінок сонетів» Юрія Назаренка, який він плів 15 років. Його твір лірико-сатиричний, публіцистичний. Хоча поет назвав свою конструкцію «королівським вінком сонетів», але вона не є класичним ВВС. Запропонована поетом архітектоніка твору відходить від канону, бо не містить у своєму складі 15 вінків сонетів, як можна було сподіватися, а написана за принципом великого вінка сонетів: кожен наступний сонет першим своїм рядком має останній рядок попереднього. При цьому щочотирнадцятий сонет (від 1‐го по 196‐й) починається й закінчується одним і тим самим рядком, 210‐й сонет завершується рядком, яким починається 1‐й, а 14 творів великого магістрала (від 211‐го по 224‐й) складаються з перших рядків усіх попередніх сонетів. Ключовий магістрал (225‐й сонет) увібрав у себе перші рядки великого магістрала, а вербальний сонет, що є останнім (226‐м) у короні, починається останнім рядком ключового магістрала, а закінчується його першим рядком.
От і виходить, що Корона Сонетів «Світло кохання» Ярослава Чорногуза це, насправді, перший в історії української поезії твір, написаний в формі класичної корони сонетів.
Ярослав Чорногуз чітко дотримався всіх жорстких канонічних правил написання Вінка Вінків Сонетів в цілому і кожного з 225 сонетів зокрема.
Якщо Юрій Назаренко віддав своєму Королівському вінку сонетів 15 років життя, то в Ярослава Чорногуза на чисте написання в чорновому варіанті пішло рік і два місяці, шліфування - щоб не було повторів - ще 8 місяців, загалом трохи більше 2-х років.
При прочитанні рукопису твору, відмітив про себе, що дуже доречними є передмова до книги і авторське післяслово, а також розлоге і глибоке ґрунтовне вступне слово Ігоря Михайлина для підігрівання зацікавленості, занурення в жанр рідкісний. Справді, читача необхідно було підготувати, розповісти про «правила гри», підвести його з відповідним настроєм до унікального мистецького явища.
Просто переказати зміст твору Ярослава Чорногуза неможливо. Але, якщо коротко передати враження, то Корону Сонетів «Світло кохання» можна розглядати, як велику поему, що складається з трьох частин. Перша – «Омана кохання» – де ліричний герой (поет) закохується в поетесу, яка живе в далекій країні (І-VІІ вінки). Друга – «Прозріння» (VІІІ-ІХ вінки), в якій він переконується, що його кохана – більше плід мрій і фантазій, ідеалізована муза, яка мало чого спільного має з реальною жінкою, якою є в житті. Третя частина – «Любов справдешня» – розповідає про прозрівання нашого літературного героя, усвідомлення ним того, що романтика любові може ховатися в звичайному буденному житті, що повсякденна родинна любов, позначена турботою і витримкою є найціннішим скарбом.
Багато наведено прикладів строф сонетів класиків в формі епіграфів. І це добре. Це наче поетична хрестоматія, яка проводить асоціативний зв'язок поколінь поетів.
Під кожним сонетом стоїть точний час (число, місяць, година, хвилина) і місце написання. Завдяки цьому видно динаміку поетичної думки і з’являється відчуття споглядання творчого процесу. Також твір може сприйматися, як поетичний щоденник літературного героя.
------------------
Завжди, коли стоїш перед спорудою, в яку вкладено багато людської праці і часу, переживаєш шанобливий захват, вдячність за той творчий подвиг. Так і цього разу, лише коли осмислюєш, скільки часу терпіння, вольових і творчих зусиль покладено для написання Корони Сонетів – грандіозного за масштабами твору – вже відчуваєш повагу за труд. А коли переконуєшся, що твір написано строго в рамках певного класичного канону, то ще й захоплюєшся майстерністю митця.
Корону Сонетів читав повільно по одному вінку сонетів в день. Більше не можна, бо від такої концентрації поетичного кисню паморочиться в голові.
Це наче в картинній галереї, де в одному залі на стінах густо навішані шедеври, і від того що густота геніальності на один метр квадратний зашкалює – ти не можеш зосередитись і адекватно оцінити кожний твір (картину) окремо.
Безумовно, Корона сонетів «Світло кохання» – це справжнє явище в нашій літературі.
Це своєрідна гра в бісер. Це, за великим рахунком – чисте мистецтво.
Це школа, яка завжди цінуватиметься, бо не замінить експериментальний кострубатий «авангард» традиційну поезію.
Поетична праця Ярослава (Корона) в мене також засоціювалась зі стилем «Гіперреалізм» в живопису. Там живописна техніка доведена до такої досконалості, що картини нагадують фотографії. Сонети Ярослава Чорногуза теж надзвичайно детально, майже фотографічно описують найменші порухи і найтонші нюанси переживань, емоцій, почуттів, думок. Подібно нектару, вірші ллються з вуст поета, наповнюючи своїм світлом і красою мови. Наче сама душа оформлена в рамки рим, співзвуч букв, звуків і мелодійність рядків.
В цьому творі Ярослава вражає не лише титанічний труд автора. В ньому присутні всі ті якості, які роблять ліричний твір справжньою поезією. Тут знайдемо і блиск слова, і гармонію сенсу, і енергію думки. Тут ми можемо зазирнути не лише у внутрішній світ літературного героя, а й в єство самого автора.
На завершення пропоную лише один з 225-и сонетів. Але це «ключ ключів», або Магістрал Магістралів.
------------------------------------------
МАГІСТРАЛ МАГІСТРАЛІВ
ХV-й
Світи мені, любове осяйна,
Весну життя даруй душі, Богине,
І музику, де плаче глибина,
Тонкого болю ронячи перлини.
Люблю тебе, небесная й земна,
У пречудову та похмуру днину,
Леліє сни чарівні таїна,
Умлівши в горизонту ясній сині!
Це – наслання з диявольських куліс,
Коли полуда очі закриває,
Омани серця непролазний ліс?..)
Веди вперед, за межі небокраю,
Імлу прониже ніжний сонця спис –
Його кохання світло окриляє.
=====================
17.07.17
На фото Ярослав Чорногуз
P.S. Кому цікаво, пропоную літературу по темі ВВС.
М.В. Сіробаба «Королівський вінок сонетів, як новітня поетична форма».
Марія ЯКУБОВСЬКА, СВІТОВІ ТРАДИЦІЇ У СТВОРЕННІ ВІНКІВ СОНЕТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ
http://storage.library.opu.ua/online/periodic/a-4(41)2014/20.pdf
ЯКУБОВСЬКА Марія Георгіївна – Дисертація «ВІНОК СОНЕТІВ В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ ГЕНЕЗИС ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ
http://dspace.onu.edu.ua:8080/bitstream/123456789/4025/1/Yakubovska%2B.PDF
Данило Кубай «Щодо формалізму і ман’яків»
https://danylo-kubai.dreamwidth.org/78400.html
ID:
742745
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 20.07.2017 02:50:25
© дата внесення змiн: 01.08.2017 00:05:06
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
Спасибі, пані Тетяно! Ярослав надіслав почитати - як можна було зостатись байдужим до його творчого подвигу. 
ще раз щиро Вам дякую...Ви надихнули мене до монументальної роботи, якщо буду заходити в тупий кут, буду звертатися 
Я ще пробувала писати брахіколони, може, Ви теж про них щось чули? зустріла, що їх поети використовували як частини поезій, а я спробувала повністю вірш
ікаво було прочитати.
