Я би стратила свою гордість,розбила б її об стіни.
І кричала би вслід:"Навіщо??".Розвиваючи ті діалоги.
Тільки боляче падати стало на,до крові, обдерті коліна,
то ж залишуся мовчки стояти, вам бажаючи добру дорогу.
У снах знов прокручу всі фрази,заштопаю пам'яті дири,
навигадую нові фінали наших, з Вами, невдалих розмов.
Я для себе Вас поховала! А от думала,що відпустила.
Та спустившись в темницю печалі, зустрічаю усіх Вас тут.Знов.
То ж пробачте цю сантементальність, і минулі німі діалоги,
Вам напевне пора вже на волю.Я готова прощатись тепер!
Відпустити все те,що боліло, - побажати легкої дороги.
нехай замкнені двері пильнує непідкуплений час,як вахтер.
