Сцена 2
(Обережно виходять Флавій і Полліон,
закутані у свої тоги.)
ПОЛЛІОН
Стихли всі крики!
І шлях крізь ліс жахливий
став уже вільним.
ФЛАВІЙ
У цьому лісі гибель –
Норма казала.
ПОЛЛІОН
Вимовив ім’я, що
серце морозить.
ФЛАВІЙ
О, що таке?
Кохана!
Твоїх синочків мати!
ПОЛЛІОН
Мені не знайдеш таких докорів,
що в душі немає.
Згасло вже, не палає
полум’я в серці.
Його Бог знищив –
моєму спокою Бог ворожий.
Край ніг я бачу відкриту прірву –
кидаюсь сам в безодню.
ФЛАВІЙ
Іншу ти полюбив?
ПОЛЛІОН
Тихо кажи це...
Про іншу, так...Адальджиза...
Її побачиш...
Квітка краси і цноти –
в ній правдива любов.
Це жриця храму
страшного Бога крові.
Сяє красою,
наче промінь зірниці в нічному небі.
ФЛАВІЙ
Бідний мій друже! Вона теж
тебе кохає?
ПОЛЛІОН
Я у це вірю.
ФЛАВІЙ
А ти не
боїшся гніву Норми?
ПОЛЛІОН
Жорстоку, жахливу її вбачають
мого сумління муки...
Як сон все...
ФЛАВІЙ
Розказуй.
ПОЛЛІОН
Згадавши все те, тремчу весь.
Я й Адальджиза лиш удвох
в храмі Венери в Римі;
в білий убір одягнена,
з квітами йде святими;
скрізь Гіменея шлюбний спів,
ладану дим пахучий –
наші серця жагучі
любов солодка наповняє.
(Наші серця жагучі
повнить солодка, повнить свята любов.)
І коли тінь погрозлива
рине, рине між нас неждано,
дивна друїдська мантія
криє її туманом.
Грім на жертовник падає,
пологом день покритий,
щедро навкруг розлитий
тихий могильний жах.
Діву прекрасну люблену
поруч я більш не маю;
чути далекі стогони –
з плачем дітей лунають...
З храму глибин затемнених
ідуть жахливі звуки:
«Норма готує муки
для зрадника на страх!»
(Звучить священна бронза)
ФЛАВІЙ
Чуєш? Щоб обряд свій сповнити, Норма
З храму сюди прямує.
ДРУЇДИ
(вдалині)
Місяць, друїди, вже зійшов.
Зникнути грішні мають,
зникнути мають, зникнути мають!
ФЛАВІЙ
Йдімо...
ПОЛЛІОН
Залишусь.
ФЛАВІЙ
Ах, послухай!
ПОЛЛІОН
Варвари!
ФЛАВІЙ
Біжім...
ПОЛЛІОН
Я піду туди!
ФЛАВІЙ
Йдімо... Біжім...
Зустріти може хтось.
ПОЛЛІОН
Змову плетуть ці варвари,
та я не допущу!
ФЛАВІЙ
Ах! Йдімо... Біжім...
Зустріти нас може хтось.
ДРУЇДИ
(вдалині)
Зникнути грішні мають.
ПОЛЛІОН
Захищає, вберігає
мене могутня сила –
це про неї думка мила,
і любов, (і любов), що розділю.
В того Бога, що ховає
діву люблену пречисту,
запалю я ліс нечистий,
злий жертовник (злий жертовник) розвалю.
Злий жертовник розвалю.
Злий жертовник розвалю.
ФЛАВІЙ
Йдімо... Йдімо...
ДРУЇДИ
(все ще вдалині)
Місяць, друїди, вже зійшов.
ПОЛЛІОН
Змову плетуть ці варвари,
ФЛАВІЙ
Зустріти може хтось.
Йдімо... Біжім...
ДРУЇДИ
Зникнути грішні мають.
Зникнуть мають!
ПОЛЛІОН
Та я не допущу!
Захищає, вберігає
мене могутня сила –
це про неї думка мила,
і любов, (і любов), що розділю.
В того Бога, що ховає
діву люблену пречисту,
запалю я ліс нечистий,
злий жертовник (злий жертовник) розвалю.
Злий жертовник розвалю.
Злий жертовник розвалю.
Злий жертовник, злий жертовник,
злий жертовник розвалю.
(Полліон і Флавій швидко виходять)
Сцена 3
(З глибини виходять друїди, жриці, воїни,
барди, оракули, служителі жертовника і,
посередині гурту, Оровез.)
ХОР
Норма йде вже. Вінками святими
із вербени волосся повите.
У руці серп, весь золотом вкритий,
наче місяця серп він іскрить.
Йде вона і ясна зірка Риму
в страху пологом лик обгортає;
Ірмінсул в небо стрімко злітає,
мов комета жахлива горить.
(Мов комета жахлива горить.
Мов комета жахлива горить.
Жахлива, жахлива горить.
Жахлива, жахлива горить.)
ID:
733087
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 12.05.2017 17:02:26
© дата внесення змiн: 21.05.2017 00:10:59
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
