Помовчи!
Не кажи, не буди, дай поспати,
Я так довго в окопі прожив.
Тишина, тут не плачуть гармати,
Життя – найдорожче із див.
Я не звик, а так хочу заснути
Під пташиний травневий цей спів.
Побратимів не можу забути
І вітер донбаських степів.
Це відлуння далекого бою,
Ніби тінь, підкрадається в сни.
А там сни були лиш з тобою
І проміння долонь, і весни.
Помовчи!
І не треба нічого казати,
Дай ковточок спокійного сну.
Посивіла так рано вже мати,
Дай годину поспати одну.
Я прокинусь і будем кохатись,
Як колись у часи золоті.
Мушу, вибач, тепер відіспатись,
Ми всі там, на війні вже не ті.
Помовчи, а ні слова, ні звуку,
Збережи в цій зорі тишину.
В мої сни поклади свою руку,
У цім щасті можливо засну.
Помовчи!
