- О, відчай... ти вмієш здатися солодким,
Ти радиш впасти в боротьбі,
Щоб біль мій не був лише коротким,
Закритись мовчки у собі.
-О, відчай...ти пошкодуєш і обіймеш щиро,
Зі мною навіть сльози будеш лить,
Але ніколи не повіриш ти у диво,
Мені ти не підскажеш про надії мить.
З тобою навкруги лише одна темрява,
Безвихідь намальована у снах,
Не видно блиску сонця в темних хмарах,
Підступно дієш ти по всіх фронтах.
Розчарування і тривога - то твої друзі милі,
З якими не розлучний і люб`язний ти,
Одягнені у класику, у чорно-білі тіні,
Від вас не легко так мені втекти.
Та все ж живе надія в тому серці,
Яке ще прагне битись до кінця,
Їй не під силу бути у тісній коморці,
Вона свободи прагне вітерця.
- О, відчай... втікай з перед моїх очей,
Я обираю - надії силу,
Забудь про мене як про свій трофей,
Розгорну серця свого я вітрила!
