Зранку людно на базарі -
Це народ скупляться йде.
Хто по м ’ясо, хто по цукор...
Люд, як в вулику гуде.
Жінка йде купити сало,
Крупи, яйця, ковбасу,
Дід, що пенсію отримав,
Купить рибку потасу.
Чоловік іде поважний,
Грошей повне портмоне,
Список має довжелезний -
Тут є й тортик "Праліне".
Жінка голосно гукає:
"Дефіцит я продаю.
Совість, хто забув купити?
Майже даром віддаю".
Люд здивовано оглянувсь:
"Чи при пам’яті вона?
Крам доволі дивнуватий,
Й продає такий одна".
Продавчиня ж дума просто:
"Натовп кинеться сюди.
Товар в мене ексклюзивний ," -
Й вихваля на всі лади.
Дід, що рибки прикупився,
До реклами прислухавсь,
Та що совість вже не в моді,
Він давно переконавсь.
Жінка щойно вже скупилась,
Мислить: "Кожен хоче жить.
І ця ціну набиває,
Щоб клієнтів заманить."
Чоловік й собі прикинув:
"Бачте - совість на базар!
Коли вчасно не продати,
Обезціниться товар."
Продавчиня закликає,
Що вже даром віддає,
Пропозиція - цікава,
Та народ не пристає.
Довго жінка умовляла,
Обіцяла доплатить,
Аби совість лиш продати,
Щоби легше стало жить.
Та ніхто не спокусився,
На « безцінний» цей товар
"Хай тому - хто її має" -
Хором вигукнув базар.
