В осінню тишу вечорову
Зайшла красуня гонорова.
Свій плащ яскраво - бурштиновий
Фортово скинула з плеча.
Поважно сіла, наче вдома,
Взяла старі фотоальбоми
Й під спів музики - казанови
Вдихнула в ноти почуття.
Як грала, скрипка мов ридала,
Й до болю душу розтинала
В пітьмі мовчазній,та благала
Знайти розраду й каяття.
А мить підкралася таємно,
Омила слізьми душу темну,
І в дощових струмках плачів
Журба розмокла від дощів.
Цю гру душею я відчула,
І легко, з трепетом вдихнула
Чарівну музику, й величну
Красу миттєво - блискавичну.
В осінню тишу вечорову
Пішла панянка гонорова,
Плащем махнула феєрично
Й тихенько зникла загадково.
Красуню буду уявляти
І в снах до неї розмовляти,
Струшу дощем із парасолі
Й полину в спогади поволі.
