Поет любить Країну та її дитя,
оспівує до забуття.
Минають літа, але вони не мають вплив,
на щире серце й Душі порив.
Далека доріженька в поле - життя,
та минають швидко миті сьогодення.
Сумні дні, та темні ночі,
Життя вкорочують.
Коли молоді,
здається, віку не має кінця,
а як половина Життя мине,
цілий Світ хочеться осягти,
та чи вистачить часу
на цьому клаптику останньої Путі?
Невже, я так безлико й зникну з цього Життя,
не вспію навіть залишити по собі нащадкам,
слова - перли на Майбуття?
